A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Талаківська селищна рада
Сайт в розробці

Історична довідка

 
        Талаківській  селищній  раді підпорядковане смт.Талаківка та село Гнутове.
Талаківська селищна  рада  розташована на  північному сході  Іллічівського району м.Маріуполя.  Загальна площа – 235.8 га; населення – 4718 осіб. Межує на півночі з  Павлопільською, з півдня – з Калинівською, на сході – з  Пікузівською сільською радою Новоазовського району; на заході – з Сартанською селищною радою Кальміуського району м.Маріуполя.
        Селище міського типу Талаківка  - центр  селищної  ради.   Розташоване   за  25 км від міста Маріуполя.   Згідно   архівної   довідки  Державного  архіву Ростовської обл. від 24.06.82 п.25-35.2 з історії заселення Міуського (пізні-ше Таганрозького) округу є такі відомості:
        Першим тут з’явився хутір козака Селіверстова, що вбачається із плану, складеного в 1796 р. Після 1799 року місце стало пустопорожнім і його стали називати толокою.
        У 1810 р. сотник С.Ханжонков просив про заселення означеного пустого місця хутором, яке йому було дозволено Військанцелярією від 10 липня 1810 р. В 1822 р. у нього було вже більше 2248 десятин землі.
   Нижче хутора Ханжонкова було поселення Федосєєвка (1796 р.). 
   Пізніше, близько 1822 р., землі між хутором Ханжонковим та Федосєєвкою належали Любові Семеновій і називалася Толоковкою.  Пізніше  літери  “о” транс-
формувалися в літери “а”.
   В  народі  живе інша легенда щодо назви селища. Навколо володіння пана Краснянського (у шлюбі Л.Семенова була Краснянською і хутір звався Краснянкою), берегами р.Кальміус росло багато тали (лози). З неї селяни виробляли корзини,  кошики,  а  пани – різки, якими карали кріпаків за найменшу провину. В селі говорили: “Пан лупе, тала кує”. Пана  прозвали “лупієм”, а хутір – Талаківкою. За жорстокість пана Краснянського було покарано. Спеціальна комісія рі- шенням якої хутір заборонили називати Краснянкою, а тільки Талаківкою.
   За переписом 1873 року в хуторі Талаківка Павлопольської волості Таганрозького округу було дворів-67, чоловіків -251, жінок – 217. У їхньому господарстві було: плугів-22, коней-124, 84 пари волів, іншої рогатої худоби –241, овець-110. Кріпаки мали землі до 0.5 десятини,
вільні – до 20  десятин.  Бідняки,  за  браком коней та волів, інвентаря, віддавали в оренду свою землю, а самі йшли в найми до заможних селян чи пана.
   За переписом 1897 р. в хуторі Талаківка було: дворів-95, жителів-665. Існувала 3-класна церковно-приходська школа, в якій навчалися діти бідняків у вільний від роботи час –пізньої осені, взимку та ранньої весни. Священик навчав учнів Закону Божому та арифметиці. 
   У 1912 р. в селі було збудовано церкву  Відтоді Талаківка  стала  селом,  центром Талаківської  волості, в яку входили села: Талаківка,  Федосіївка,  Павлопіль, Гнутове,  Кирпичеве;   хутори:  Піщовик, Черненко, Гнилозубівка, Успенівка.
   Ще  за  часів   Катерини II  х.Талаківка входив   до   складу   Новоніколаївського уїзду Таганрозького округу Війська Донського. Кордон проходив по  річці  Кальміус. Лівий берег річки  був  російський, правий – український.
  В часи Громадянської війни в селі діяла партизанська  група  під  командуванням Георгіївського кавалера Сємінченка М.І., що  входила   до   партизанського  загону Матвія  Морозова, який діяв у Приазов’ї.  При  визволенні  села  від  білокозаків   у березні 1919  року  загинув  М.Сємінченко, брати Іваненки: Григорій, Пилип, Прокопій, Іван, 19-річний син Пилипа. Тяжкопораненого Івана білокозаки порубали на шматки та розсіяли по полю.  
   29 квітня 1919 року в Талаківській волості  була встановлена радянська влада.
Першим головою сільської ради було обрано  Попова Леонтія.  У 1937 р.  під  час        
масових  репресій  його та голову райкому  Черненка  Й.С. було  зарештовано  та страчено. Реабілітовані обоє посмертно у 50-х роках.
   У 1927-30 рр. в Талаківці, Федосіївці та Гнутове було створено три колгоспи: “Перемога”, “Вільний степ”, “Біднота”.
   В Талаківці, поряд з землями колгоспу  “Перемога”  було  організовано   радгосп “РКК”,  підсобне  господарство рибоконсервного комбінату м. Маріуполя.    
   Першим директором радгоспу “РКК” – Стрижов О.З.
   1931 року в село приїздять корейці та  організовують колгосп “Азоврис”, де вирощують рис. Першим головою його був Цой Дон-Бан.
   В тому ж році колгоспи “Вільний степ”  “Перемога” та “Біднота” об’єднуються в колгосп “Перемога”. 
   1936 р.  в  селі відкрито фельдшерсько-акушерський пункт.
   1940 р.  бригада  колгоспу   “Перемога” виростила    добрий    врожай    овочевих   культур  (агроном Черненко Григорій Ігнатович) і на чолі з головою колгоспу Костянтином   Пилиповичем   Іваненком брала участь у ВДНГ у Москві.
   Клуб  сільська молодь переобладнала з колишньої конюшні,  який,  до речі, проіснував до 1966 року.
   При клубі була невелика  бібліотека,   працювала  художня самодіяльність, в  якій брали участь сільські  активісти:  Ахременко Є., Дудко З., Муха М., Муха Н. Завідувачем  клубом був  Гоголь   Микола  Васильович.   
   Вже  у 1938 р. у сільському клубі працювала  кіноустановка, селяни  дивилися перші вітчизняні фільми.   
   В селі  Талаківка  на  базі колгоспів та  радгоспів працювали дитячі садочки.
   В 1940 році семирічна школа вже мала 13 комплектів класів, в яких навчалося 350 учнів. Директором школи був Петро Кирилович  Клименко.  Школа  була  обладнана меблями,  новими партами,  навчальними  посібниками, мала  невеличку бібліотеку.
   Але  мирне  життя  односельців  перервала війна.
   В роки Великої Вітчизняної війни 200 наших земляків захищали Батьківщину. 
   За  ратні  подвиги земляки нагороджені орденами і медалями: вчитель місцевої школи Дем’яненко І.М., льотчик у роки війни,  удостоєний  звання  Героя  Радянського Союзу. Двома орденами Слави був нагороджений  лейтенант-розвідник, Бударин Семен Єгорович. Воронков Олексій Олексійович – учасник оборони Москви, штурму Берліна, був учасником параду Перемоги  на  Красній площі, нагороджений  орденом  Слави Ш ступеня, двома орденами Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни П ступеня. Дудко Іван Дмитрович, ст.лейтенант, нагороджений двома орденами: Червоної Зірки та Чер- воного  Прапора.  Нестеров  Василь Єгорович, 1911 р.н., мешканець с. Гнутове  ст.сержант,  кавалерист,  розвідник  у вересні 1943 р. визволяв  рідне село, Крим, Україну, Білорусію, Польщу, Чехію.  Нагороджений орденом Червоної Зірки, медалями “За отвагу”, “За боевые заслуги”. Після війни жив у с.Гнутове та працював ветеринарним лікарем  в  радгоспі  “Огородний”.  Був  людиною порядною, ввічливою. Іваненко Костянтин Пилипович- підполковник, нагороджений орденами: Червоної Зірки,  Вітчизняної війни П ст., Б.Хмельницького  та медалями. Тимченко Василь Феоктистович – розвідник, рядовий, нагороджений  двома орденами Слави П та Ш ст., орденом Червоної Зірки, медалями.
   Більш  як 100 воїнів-односельців не повернулися з війни. 
   Визволяли Талаківку та Гнутове воїни 4-го Гвардійського корпусу 30-ї кавалеррійської  дивізії; 127, 133, 138  кавалерійські   полки   та   130  стрілецька  дивізія,
528-й  та 664-й стрілецькі полки. 
  Три дні і три ночі йшли безперервні бої за Талаківку  і  Гнутове,  металургійний центр  та місто-порт Маріуполь.10 вересня 1943 року після  жорстоких боїв було звільнено Маріуполь. Серед визволителів була  і  130 стрілецька дивізія, бійцями якої були наші  земляки: Кабанов М.М., Розказав В.М., Нестеров В.Є., Іванченко А.О.
В с.Талаківка встановлено пам’ятник воїнам-визволителям. 
   Члени патріотичного клубу “Пошук”, що діяв при селищній бібліотеці під керівництвом завідуючої Рашевської Г.І. розшукали та встановили 20 прізвищ бійців, які визволяли Талаківку та Гнутове в 1943 році. 
   З осені 43-го відновилася робота школи, медичного пункту.
   Мирної весни 44-го вже  почалися сільськогосподарські  роботи  на  полях  колгоспу та радгоспу. Жінки, підлітки, люди похилого віку взяли на себе весь тягар тяжкої праці на полях та фермах.
   Розорене сільське господарство, обмежена  кількість  посівного матеріалу призвела до низького врожаю зернових.
   1949 року на базі трьох господарств, що були розташовані на території сіл Талаківка та Гнутове, було організовано радгосп “Огородний”, а згодом і радгосп “ЖРКК” та колгосп “Перемога” теж ввійшли до його складу, що спеціалізувався на вирощуванні зернових, овочевих, баштанових, олійних, плодово-ягідних  культур, виноградників. Розвивалося тваринництво  м’ясо-молочного  напрямку, птахівництво. В радгоспі було 3712 га землі, великої рогатої худоби – 975 гол.,  свиней – 1376 гол.,  курей та качок 4926 гол., коней – 190 гол.
   В 1949 р. була  здійснена  електрифікація села Талаківка, в 1955 р. – с.Гнутове.
   З 1950 по 1966 рік це господарство  очолював   Тишевський  Григорій  Іванович, з ім’ям якого пов’язані славетні сторінки розвитку радгоспу. Неодноразово радгосп посідав перші місця серед 56 радгоспів Донецької області, двічі був учасником ВДНГ в Москві з широким показом. Тишевський Г.І. нагороджений орденом Знак Пошани, медаллю ВДНГ.
   Орденом Леніна була нагороджена доярка Гребенюк М.П., трактористи Зінов’єв М.В., Александров М.І., слюсар Назачук Т.О., орденом “Знак Пошани” – ланкові: Болгарина М.А., Четвергова Н.Г., Мацегора  А.І., тракторист Шепотинник О.І., медаллю “За трудову доблесть” – бригадир. Коротков П.І., ланкові: Черненко Г.І., Харабуга Н.Є., Матвієнко Є.П., Тимофєєва М.А. Безкоровайна В.Д.  Було збудовано 15 тваринницьких приміщень, 3 насосні станції, зрошувальна система на площі 800 га, 3 зерносховища міст через р.Кальміус,  забудовані нові  вулиці: Радгоспна, Річна, Спортивна, Університетська, Ювілейна (нині Главинського), провулки Північний та Спортивний в смт.Талаковка;Степна та Молодіжна, частина вул.Кірова в с. Гнутове.
   З  1967 р. господарство очолив Павлій-ук Євген Петрович. В  радгоспі  працювало 7 агрономів  з  вищою  освітою, 867 постійних робітників, 800 сезонних, 87 трактористів та 77 водіїв.
   Перша стаціонарна лікарня в с.Тала-   ковка  була  відкрита  в  1956 р., яка мала 5 пологових, 5 педіатричних, 20 терапевтичних та хірургічних ліжок. 
   Першим  головним  лікарем  став Арап Іван Якович,  а  його  дружина, Інна Харлампіївна, лікарем-гінекологом. 
   В  цьому  ж, 1956  році  селу Талаківка надано   статус   селища   міського  типу.
   В  1959 р.  збудоване  нове  адміністративне   приміщення   селищної   ради   на вул.40 років  Жовтня, № 100.  Селищним головою на той час був Дудко Іван Дмитрович,  секретарем – Гусак   Валентина Іванівна.   
   В  1959  р.  було   відкрито   відділення зв’язку  та ощадна каса.  Періодична під-
писка складала 245 екземплярів. А вже  у 1967 р. така підписка склала 4 тис.екз.
   Більше як 30 років працювала завідуючою відділенням зв’язку Попова Р.І.
   АТС на 100 номерів відкрита в 1960 р.
   На початку 60-х років минулого століття підприємством «Донбасканалбуд» було розпочато будівництво греблі на річці Кальміус , біля села Павлополь. Це будівництво позитивно вплинуло на розвиток інфраструктури і селища Талаківка та села Гнутове : через ці населенні пункти була збудована дорога з твердим покриттям. Сотні автомобілів перевози- ли будівельні матеріали для будівництва цієї греблі.
    По закінченню цього будівництва були з’єднані мостом два береги річки Кальміус тим самим скоротився шлях до села Чермалик. Водосховище було запруднене рибою, а в часи коли колгосп «Авангард» ввійшов до складу агроцеху № 1 ММК ім.Ілліча», в ньому стали розводити рідкісні породи риб.
    Дорога, яка з’явилася завдяки будівництву греблі, була згодом  покрита асфальтом, і село Павлополь було з’єднане автобусним сполученням.
    В 1969 р. було встановлено пам’ятник односельцям,  які загинули в роки громадянської  війни в березні 1919 р. (перезахоронені останки воїнів).
   До 1972 року в Талаківці на вул.Шкільній, № 10 і № 15 була 7-річна школа, яка займала дві старих будівлі,       одна з них була дореволюційної забудови. 
    В 1972 р. в  смт.Талаківка  була збудована нова двоповерхова 8-річна школа, яка в 1974 р. реорганізована в середню. Тоді в ній навчалося 527 учнів, педагогічний колектив складав  29  вчителів,  директором школи була Каманець Катерина Костянтинівна.   
    На території селища діють дві крамниці Маріупольського споживчого товариства та одна в селі Гнутове; три приватних крамниці, одне кафе. 
    Медична амбулаторія, яку очолювала Авдєєнко О.Г., налічувала 3 лікарів, 9 мс, 1 фельдшера розміщена на другому поверсі по вул.40 років Жовтня, 170.
    На околиці смт.Талаковка розташоване підприємство ЗАТ “Гер-Мар”, яке виробляє  ковбасні  вироби,  що  користуються  значним попитом у населення всіє Донецької області. На чолі цього підприємства стояв атаман окружного Південного Призовського козачого полку Каль міуської паланки Муравйов Володимир Єгорович, переможець конкурсу “Мариуполец года” в номінації “Предприниматель малого и среднего бизнеса”. Після смерті Муравйова В.Є. його справу продовжує  син, Муравйов В.В.
   Славні сині та доньки  народилися і виросли  на  нашій  землі:  Коцаренко М.Я., професор  Київського університету,  доктор фізико-математичних наук  в області фізичної   електроніки,  фізики плазми   і  акустоелектроніки;  Горб О.В.,  віце-президент ВАТ “Азовмаш”;  Зінов’єва В.М., керуюча  справами Маріупольської міської ради;  Ленцов А.П., заслужений лікар України,   нагороджений   орденом   Знак Пошани;   Серьогін  О.І.,  підполковник, командир батальону; майор запасу, ракетник, Чернявський В.І.; тракторист Зінов’єв М.В.,кавалер ордена Леніна, Трудового   Червоного  Прапора,  Жовтневої революції;   Якін  А.І.,   прокатник ВАТ “ММК ім..Ілліча”, заслужений     металург України, нагороджений орденом Знак Пошани, “За трудовую доблесть”;  Іваненко К.А.,  електромонтер ВАТ   “ММК ім.Ілліча”, нагороджений орденом Дружби народів”, занесений в книгу Трудової слави комбінату.
   Односельці-талаківці були учасниками війни  в Афганістані. Серед них Розказав Г.В., полковник, нагороджений орденом Червоної Зірки; Гладкий Ф.О., гвардії ст. сержант, командир відділення, нагород- жений медалями “За отвагу” “За боевые заслуги»,  почесним  знаком   «Гвардия»; Мостовий М.П., нагороджений медаллю “За отвагу”.
 Смертю хоробрих загинув в Афганістані наш земляк Главинський Василь Олександрович,  посмертно нагороджежений орденом Червоної Зірки. В Талаківці його  ім’ям  названо вулицю, де він жив, на будівлі ЗОШ № 58 встановлено меморіальну дошку. Його син Василь, як і батько, теж став військовим.
    Селищна молодь займається спортом і має неабиякі успіхи на міжнародній арені, так наші хлопці-боксери – Мікулін Анатолій та Одушко Володимир були призерами чемпіонатів Європи. Чемпіонські здобутки мають Саліков Максим (те-квон-до), Савченко Анастасія (пауєрліфтинг). 
      Наші дівчатка і хлопчаки займаються в танцювальних гуртках при ЗОШ № 58 та ЦКтаД селища Талаківка і далі відточують свою майстерність танцюристів в міських палацах культури і виступають в міських та республіканських чемпіонатах. Беруть активну участь у селищних заходах та святах. 
     Після всенародного референдуму у 1991 році Україна здобула незалежність.
     Початок  90-х  років минулого сторіччя відзначається  особливою сторінкою в житті радгоспу “Огородний” та самого селища Талаківка і села Гнутове саме тим, що пов’язана з Маріупольським металургійним комбінатом ім. Ілліча на чолі з Героєм України – БОЙКО Володимиром Семеновичем. Ця людина наділена божим даром керівника та стратега, який бачив розвиток чорної металургії на багато років вперед. Він зумів організувати роботу так, що в тяжкі роки становлення України, як самостійної держави, робітники комбінату не були ні єди- го місяця без заробітної плати, причому не натурою, а грошима. Спад виробницва, що почався в народному господарствві, підштовхнув іллічівців та селян назустріч одне одному – створенню агро- цехів. 30  січня 1992 р.  було  створено  агроцех № 1 на території Талаківської селищної ради. Бойко В.С. на ділі з’єднав робітників та селян, він створив державу  в державі. Повірити  в себе, в  своє  майбутнє допоміг селянам Бойко В.С. 
   В агроцеху  № 1 було повністю відновлено та збільшено машино-тракторний парк, завезене елітне стадо  корів, збудовано 2 зернотоки, олійний цех, племенна свиноферма, парникове господарство.
   А найголовніше - комбінат займався газификацією  території Талаківської селищної ради. Виділяв  кошти на ремонт ЗОШ  № 58,  медичної  амбулаторії, забезпечував пенсіонерів для опалення їх осель безкоштовним  паливом,  вони щоквартально  одержували олію, грошову допомогу, до свят – подарунки.
   Комбінат ім.Ілліча збудував у смт.Талаківка дитячий садок на 120 місць В 2006 р. його було капітально відремонтовано,   встановлено  новітнє  обладнання, забезпечено іграшками та розвагами.
    В ЗОШ № 58 щоліта підшефні цехи комбінату проводили поточний ремонт приміщення шкільної їдальні, спортивного залу коридорів та вестибюлів, ревізію опалення.
    В селищі функціонувала крамниця “Наша марка”, 2 їдальні, пекарня в с.Гнутове, які теж входили в структуру комбінату ім.Ілліча..  
  В 2006 р. Талаківським селищним головою  вчетверте обрано Іваненка Григорія Андрійовича, секретарем – вперше обрано Красікова Миколу Івановича.
      Після закінчення останньої каденції Іваненка Г.А. у 2006 році, було обрано селищним головою Красікова Миколу Івановича, молоду, перспективну, людину, а секретарем – Щуренко Галину Анатоліївну. Молодь внесла  нову, свіжу хвилю у розвиток  і роботу селищної  територіальної громади.    
     Новий склад селищної ради займався розвитком інфраструктури смт.Талаківка та села Гнутове. Були проведені капітальні ремонти доріг, а саме: збудовано тротуар по вул.Різдвяній. Виконувався поточний ремонт зовнішнього освітлення вулиць смт.Талаківка та сел Гнутове.. 
     У 2012 році збудовано водогін м.Маріуполь- смт. Талаківка, а в 2013 році - водогін смт.Талаківка – с. Гнутове. Мешканці селищної громади одержали якісну питну воду. Фінансування  здійснювалося з  державного  і  міського бюджету.
Село Гнутове  77.2 га, населення 526 осіб.
    Датою заснування та заселення села Гнутове  вважається 1856 рік, коли герой Кримської  війни, сотник Гнутов за особливі заслуги перед Вітчизною, одержав від Государя 300 десятин землі на лівому березі р.Кальміус, за Селіверстовою балкою. Першими  його  поселенцями  були  сім’ї: Ланіних,  Якіних, Ганюшкіних, Нікітіних – виходці з Тамбовської губернії.
    Відомо, що один з пересенців Зіновій Якін приїхав до  Приазов'я з шістьма синами: Захаром, Филимоном, Михайлом,  Пилипом, Іваном та Григорієм. Наразі нам відомо сім поколінь Зіновія Якіна, деякі з його великої родини Якіних згодом  виїхали з села .
    Після ліквідації кріпацтва, в 1861 році поміщік Гнутов виїхав спочатку в станицю Новоніколаївську, а потім в м.Новочеркаськ.. На чолі маєтку стала його донька, але й вона постійно проживала в станиці Новоніколаївській, а хутором  керував управитель. Також відомо, що пан Гнутов не був жорстоким  і свавільним, а от донька була жорстока, карала кріпаків за найменшу провину. Був такий випадок: покарала вона кріпака, який був не сповна розуму і він утік від неї, на другий берег річки, щоб вона його не била. Вона прийшла до річки та благала його повернутися додому та казала: « Вертайся додому, я тебе карати не буду, бо папінька дізнається про цей випадок, і буде мене лаяти».
   Частина земель була ним продана колишнім кріпакам, частина віддана в оренду цим же селянам. Процент з врожаю селяни відвозили доньці поміщика Гнутова в станицю Новоніколаївську (теперішній Новоазовськ)
     Хутір Гнутово на півночі межував з поселенням німців-колоністів, які ще за часів Катерини ІІ приїхали з Німеччини.
Це були сім’ї Штить, Штейнке, Шелл. На початку другої світової війни їх  виселили з хутора до Казахстану та Сибір.   
   Хутір Гнутово належав територіально до Павлопільської волості, а з 1912 року - до Талаківської. 
   На хуторі була поліцейська установа, яка підпорядковувала ся Талаківській управі. Церкви на хуторі не було.
    В роки першої світової війни чоловіче населення хутора було призване на західний та південний (Кавказький) фронти. Є відомості, що жителі хутора Гнутово: Якін Я.П. та Ланін П.Г. воювали на Кавказькому фронті зв’язківцями. Вдень на фронті велися бої і зв’язок було пошкоджено, то вночі наші земляки його налаголоджували. Пересуватися від одного пориву до другого доводилося на колінах та ліктях, солдати взуті були в онучі, перев’язані обмотками. Онучі намокали від снігу та води, (а це була гірська місцевість), і доводилося сушити онучі, обгорнувши їх довкола свого тіла.
       Якін Я.П. за заслуги перед Вітчизною був нагороджений Георгієвським хрестом..
     На західному фронті, в Угорщині,  воював мешканець хутора Гнутово, Ланін Никифір Олександрович. 
     Закінчилася перша світова  війна. У 1918 році почалася громадянська війна.  Жителі хутора Гнутово, які брали участь у першій світовій, пішли захищати молоду державу. 
     Хутори Гнутово і Вишневе розділяла балка, яка називалася Широкою. Понад шести кілометрах від хутора Гнутово у березні 1919 року відбувся бій між білокозаками та бійцями загону Мирона Семенченка. У цьому бою Семенченко Мирон, три брати Іваненки загинули. Одного з братів Іваненків – пораненого, білокозаки порубали шаблями. Якін Я.П. був поранений у ліву ногу. Рідний брат Сашко знайшов його на полі бою, потім прибіг на хутір взяв бричку і поїхав забирати Якова додому. Якіна Я. та інших поранених воїнів відвезли спочатку до Ростова, а потім в м.Богоруслан в шпиталь. Односельці довго лікувалися, захворіли в шпиталі на брюшний тиф, повернулися додому, коли вже закінчилася громадянська війна. У Якіна ліва нога була коротша за праву на 4 см, але він не визнавав себе інвалідом, ходив швидко, стрімко.
    Життя на місці не стояло. Мешканці хутора Гнутово створили на своїй  території ТОЗ, який був простою формою колективної праці, і проіснував аж до самого 1927 року. Колективізація  на хуторі проходила  з 1927 року по 1930 рік включно. В Гнутово був створений колгосп «Біднота» і першими до нього вступили: Якін Петро Дмитрович, його сини та невістки: Якін Яков Петрович, та його дружина Софія Гаврилівна, Якін Кирсан Петрович і його дружина – Марія Спиридонівна, Якін Олександр Петрович та його дружина Марія Семенівна, Якін Олександр Захарович та його дружина Дар'я Степанівна, Якін Федір Дмитрович та його дружина Марія Миколаївна, Якін Іван Андрійович та його дружина Поліна Іванівна, Якін Михайло Андрійович та його дружина Ганна Миколаївна, Якін Костянтин Григорович та його дружина Марія Іванівна, Якін Степан Григорович та його дружина Надія Іванівна, Якін Єгор Павлович та його дружина Єфросинія Іванівна, Якін Сергій Андрійович та його дружина, Якін Йосип Єгорович та його дружина Фекла Іванівна, Якін Сидір Петрович та його дружина Єлизавета Іванівна, Ланін Петро Гаврилович та його дружина Ганна Іванівна, Ганюшкіна Ольга Панасівна. 
      У 1931 році колгосп «Біднота» з'єднався з колгоспом «Вільний степ» та «Перемога», головою якого було обрано Ковальова Івана Прокоповича.
      Колгоспники працювали в колгоспі за трудодні на які їм в кінці року виплачували мізерні статки, або натуроплату.
      Колгоспники не тільки бідували, але й голодували. 1932 рік став же важчим ніж минулий, 1931рік. Життя трохи покращалося навесні і влітку 1933 року, коли люди одержали аванс хліба на трудодні.
 В 1933 році на землях, які раніше належали німецьким колоністам (хутір Вишневий, або німецька слобода), було організоване  підсобне господарство  «Маріупольського  коксохімічного заводу «Оранжерея» (директор Шкарупа М.Є.). Це господарство спеціалізувалося на вирощуванні зернових, овочевих культур, розводило сади та виноградни-
ки. Було розвинене тваринництво (свинарство, кролівництво), птахівництво, бджолярство. 
   Селяни не тільки вирощували сільськогосподарську продукцію для себе, а і постачали її в їдальні коксохімічного заводу. 
       Люди працювали чесно і самовіддано. Настав той час, коли можна було збудувати нову оселю для сім'ї.
        У 1940 році було збувано і відкрито в селі Гнутове початкову 4-класну школу. Радості дітлахів і дорослих не було меж. 
      У селі Гнутове клуб був розташований  в  будинку   німецьких   колоністів.   На клубну  діяльність  кошти  виділяв  завод  “Коксохім”.
      Хутір Гнутово перейшов до розряду села. Люди жили однією дружною сім'єю.      
     Настав тривожний червень 41-й року.  Восени, 10 жовтня 1941 року, німецькі війська зайняли село Гнутово і встановили окупаційний режим. Жителі села працювали в полі, вирощений врожай відправлявся в Германію, праця селян не оплачувалася, навіть був накладений налог на молоко і м'ясо на корову, план  яєць на птицю. Німці хотіли звільнити від місцевого населення приазовські землі, а потім заселити їх так званими «східними переселенцями». Молодь вивозили в Германію для дешевої робочої сили на заводах та фабриках, в сільському господарстві. 
     Це була непосильна тяжка праця при дуже поганому харчуванні. Люди, які пережили роки окупації села Гнутове, розповідали, як напередод- ні визволення села від німецько-фашистських загарбників,  5 вересня 1943 року, один німецький солдат попередив жінку багатодітної родини, поряд з якою він проживав, що ії сім'ї треба звільнити хату, йти геть, бо тут  скоро тут буде жорсткий бій. Мабуть, згадав свою сім'ю та дітей і в ньому прокинулося співчуття до великої родини. Жінка напекла хліба, забрала дітей і покинула свою хату. 
    З 6 на 7 вересня село Гнутово було звільнене від німців, а на груші, яка росла  у дворі цієї жінки, снарядом була відчахнута гілка, добре, що вона в цей час була з дітьми далеко від свого двору. Жінка з дітьми і ще декалька сімей заховалися в глиняній печері в Селіверстовій балці і бачили, як балкою йдуть радянські розвідники, які теж попередили гнутівців, щоби вони покинули своє сховище і йшли далі на схід в село Пікузи та хутір Заїченко. Так вони й врятувалися від відступаючої німецької армії і бачили своїх  визволителів-земляків-кавалерійців: Іванченка А.О., Нестерова В.Є. 
   Тієї ж осені в приватній оселі була відкрита школа. Необхідно сказати, що в період німецької окупації в 1942 році селі теж працювала школа (але всього один рік). При відступу німці спалили школу-новобудову, яка була відкрита ще напередодні війни.
     В 50-ті роки на місці згарища збереглися залишки стін з білої цегли.
     В 1949 році колгоспи та підсобні гос- подарства, які були розташовані в с.Гнутове та с.Талаківка, були об'єднані в рад-госп «Огородний».  В селі Гнутове було 3-є відділення цього радгоспу, на чолі якого був Добрянський  М.І.
     На початку 50-років в селі збудували два дерев'яних бараки, які розміщалися на нинішній вул.Центральній № 20
 та 22.   В будинку № 20 з південної сторони відкрили початкову школу, яка проіснувала до її закриття в 1963 році,  з північної – крамницю, а між ними – три кімнати під підгуртожиток. В будинку № 22 з південної сторони відкрили кон- тору радгоспу, а з північної –гуртожиток.
      Поряд з вищевказаними будівлями були розташовані три кам'яні будівлі німецьких колоністів, в яких розміщали- ся в першому – гуртожиток, у другому:ідальня, клуб, житлові кімнати, в третьому будинку розміщався дитячий садок і кімнати гуртожитку.     Необхідно пояснити, що в село приїздили переселенці із Брянської, Курської, Бєлгородської областей; РФ, Казахстану, Чернігівської, Волинської, Житомирської та ін.областей України, знаходили тут притулок і постійну роботу.
      В 1955-56 рр. село Гнутове було електрифіковане. 
      В 60-роки в селі було збудовано новий клуб. Культурне життя села теж було не на останньому місці. Серед жителів села були талановиті співаки, читці-юмористи. Село жило, працювало, веселилося, відпочивало. 
      В селі було відкрито фельдшерсько-акушерський пункт, першою завідуючою якого була Бігус Лідія Іоганівна, людина чуйна, прекрасний медичний працівник. 
     Жителів села Гнутово відмінною рисою завжди була відповідальність та акуратність у роботі, поступливість та повага у  відносинах між собою, не суперечливість, ввічливість.   
     Доля і розвиток села Гнутове нерозривно пов'язані з цетром нашої селищної громади -селищем міського типу .Талаківка і територіально йому підпорядковується.
    Пройшли роки. Зміни, які сталися з кінця 2013 року, а особливо протягом 2014 року  в Україні, привели до непередбачених подій, які нам усім треба з гідністю пережити, розвиватися і рухатися далі.  
   У жовтні 2015 року на виборах селищного голови та депутатів селищної ради 7-го скликання, було обрано головою Талаківської селищної ради Салгалова Вячеслава Сергійовича, секретарем – Мілаєву Марію Олександрівну. 
    З великим натхненням і цілеспрямованністю долучився новий склад селищної ради  до роботи. Цілі були великі та амбітні, тому що молодий склад селищної ради вже мав неабиякий життєвий досвід та керувався новими ідеями, з  якими вони прийшли в селищну раду. 
   Були прийняті і затверджені не тільки поточні плани роботи селищної ради, але і на перспективу – 2016-2020 роки.
    Це були не просто плани на папері, а реальні плани, які поступово, але невпинно перетворюються у реальні дії.
 В першу чергу якісно проведений капітальний ремонт вуличного освітлення в смт.Талаківка та селі Гнутове, виконується ямковий ремонт доріг  які мають асфальтове і шлакове покриття.  Зроблено поточний ремонт тротуару по вул. Соборній.  Проводиться поточний ремонт очікувальних павільонів,  ремонт дитячих майданчиків, вивозиться сміття з стихійних звалищ, своєчасно проводиться покос трави прибирання підбордюрної части дороги вулиці Соборної, фарбування леєрної огорожі. .  
     З ініціативи та з допомогою виконкому селищної ради:
      відрементовано і відкрито актовий зал в ЗОШ № 58, де тепер проводяться культурно-масові заходи для учнів та гостей школи;
      в Центрі культури та досугу смт.Талаківка відкрито після ремонту приміщення для занять гуртків.
      Заходи щодо проведення святкування Дня Перемоги та Дня селища Талаківка проводяться на високому рівні.
      Проводяться заходи щодо святкування Дня Контитуції Украіни, Дня незалежності, день захисту  дітей.
      Налагоджене транспорте сполучення між смт.Талаківка, селом Гнутове та м.Маріуполем. В зимовий період погіршення погодних умов ніяк не впливає на транспортне сполучення бо дороги своєчасно звільняються від снігу та снігових наметів, посипаються пісчано-сольовою сумішшю.
       Завдяки піклуванню Народного депутата України по виборчому округу № 57 Матвієнкова С.А. чотири рейси на день здійснює автобус, який безоплатно перевозить пенсіонерів та пасажирів різних пільгових категорій.
     У вересні 2016 року зв ініціативою  виконкому селищної ради та депутатів ради відзначалося 160-річчя заснування села Гнутове, мешканці якого уперше дізналися про історичне минуле свого села, про його засновника і подальше існування та розвиток. 
     В 2018 році на території смт.Талаківка по вул.Соборній, 98-Б було завершено будівництво Центру безпеки громадян, виконано благоустрій території, що прилягає.. 
     Заходи щодо проведення святкування Дня Перемоги та Дня селища Талаківка, на яких збираються односльці та гості, проводяться на високому рівні.
     У 2017-2018 роки жителі смт.Талаківка та с.Гнутове, яким вже за 65 років, інваліди дитинства, дорослі, які мають I чи ІІ групу інвалідності загального захворювання, переселенці, матері або батьки, які самі виховують дітей, багатодітні родини одержували  гуманітарну  допомогу від Угорської Екуменічної Служби у вигляді продуктових та гігієнічних наборів у кількості 1030 шт. 
     Від Християнської Служби Спасіння  за акцією «Папа для України» у вигляді наборів одягу у кількості 1050 шт.
     У період з 2016-2018 роки населення Талаківської територіальної громади одержувало безкоштовну  допомогу від гуманітарного штабу Р.Ахметова у вигляді продуктових наборів.       
     Незважаючи на події, що склалися за останні більше як 5 років, селищна рада, її виконавчий комітет, населення Талаківської територіальної громади рухаються вперед з великою надією на покращення ситуації в Україні і, зокрема, на Донбасі. 
 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь